Історія Купищенської СЗШ І - ІІ ступеніів
За 11 км. на північний захід від древнього міста Коростень знаходиться с.Купище, центр сільської ради, в якому вже 80років функціонує школа.
До середини 30-х років ХХ століття у Волинській окрузі,до якого входило наше село, було зовсім мало шкіл. Так, наприклад, на 1 січня 1926 року в Волинській окрузі функціонувало 467 шкіл з 1633 групами. У цих школах працювало 1359 учителів та навчалося 51 177 учнів.
Така кількість шкіл не могла охопити всіх дітей шкільного віку обов’язковим навчанням.
До Окрвиконкому надходить багато заяв від окремих сіл з проханням відкриття нових шкіл.
На підставі цього в 1926 році Волинський окружний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів склав п’яти річний план розвитку народної освіти в окрузі. За цим планом загальним навчанням потрібно було охопити школою до 1929-1930 навчального року всіх дітей віком від 8 до 14 років,відкрито 643 класокомплекти, збудувати 183 шкільні приміщення, поширити поширити існуючі 243 школи.
Було вирішено будувати школу і в нашому селі. До відкриття приміщення діти навчались в сільських хатах,де нині побудований Будинок культури,де знаходився колишній магазин, та на тому місці, де нині сільська Рада.
Першою вчителькою була Олена Леонтіївна, сестра місцевого дяка Леонтія Леонтійовича.
Нарешті, 1930 році було побудоване шкільне приміщення , яке збереглось і нині та є частиною всього шкільного приміщення сучасної школи.
Першим вчителем та директором цієї школи був уродженець с.Краснопіль Вигівський Олександр Опанасович, який викладав у початкових класах разом зі своєю дружиною Наталією. Поступово школа розширюється , стає більше класів, хоча класні кімнати, здебільшого не відповідали своєму призначенню,не було наочності. Все це ускладнювало роботу школи та вчителів. При наявності великої кількості переростків важко було налагоджувати навчальний процес. Постало питання підготовки вчителів на місцях на різних курсах. Такі курси , як тимчасово необхідний захід до забезпечення шкіл вчителями, організовували при педагогічних Інститутах та відділах народної освіти, терміном від 3 до 9 місяців.
Так ,наприклад, Юревич Ганна Самойлівна,одна з перших вчителів Купищенської початкової, а потім семи річної школи в 1930 році закінчила 7 класів середньої школи № 1 міста Коростеня. В 1931 році закінчила 6 – ти місячні курси вчителів і в наступному році працює спочатку в Щорсівській семирічній школі, потім в Сантарській і Кпищенській школах. І це не поодинокі факти, таких вчителів в нашій школі було чимало ( та це й було характерно для більшості шкіл того часу).
Другим директором школи був Кравченко Микола Івнаович який викладав історію,а його дружина Ольга Семенівна навчала дітей української мови та літератури.
В 1937 році відбувся перший випуск семирічної школи 18 юнаків та дівчат вперше здобули семирічну освіту. Ось їх імена :
1. Вигівський Андрій Олександрович 1941 р. загинув на фронті
2. Вигівська Антоніна Сепанівна живе зараз в Києві
3. Вигівська Антоніна Федорівна нещодавно померла
4. Вигівський Василь Федорович помер
5. Вигівський Павло Степанович помер
6. Вигівський Петро Григорович 1942 р. загинув на фронті
7. Вигівський Петро /Степанович / Іванович помер
8. Вигівська Марія Тодорівна / 22 роки пропрацювала вчителькою тут, нині на пенсії,проживала в с. Купише /
9. Бабська Антоніна Яківна живе в Житомирі
10. Бабський Володимир / Федорович/ Павлович 13.04.1944 р. загинув на фронті
11. Мацевич Марія Михайлівна померла
12. Мацевич Ольга
13. Мацевич Степан
14. Соколовська Марія Олександрівна живе в Коростені
15. Соколовський Микола Павлович помер
16. Содоловська Настя Ульянівна померла
17. Чайківська Ольга Григорівна живе в селі
18. Юревич Павло Романович / чоловік вже згадуваної вчительки Юревич Ганни Самійлівни. Довгий час викладав трудове навчання в нашій школі /
Олексійчук Йосип Себастьянович, вчитель математики, загинув на фронті.
Безклубенко Микола Іванович, вчитель математики. Вороній Василь Петрович, вчитель географії, загинув на фронті.
Кобець Іван Данилович, вчитель російської мови та літератури, помер в післявоєнний час.
Жолодківський Костянтин Степанович, учень,вчитель та директор цієї школи, пішов на заслужений відпочинок у 1992 році,викладав історію з 1939 року,неодноразово був репресований, учасник бойових дій, воював на 1 Українському фронті, мав урядові нагороди, орден Слави ІІІ ступеня, медаль « За відвагу » , « За перемогу в Великій Вітчизняній війні » та інші.
Третім директором нашої школи до Великої Вітчизняної війни був Козаченко Степан Прокопович, який викладав в школі дітям історію,тут перед війною, у 1938 році., одружився з жителькою нашого села Павлиною Олександрівною Горохольською. Восени 1939 року Степана Прокоповича покликали до лав Радянської Армії. Служив у Ленінграді, де вчився в політичному училищі. Після закінчення училища отримає призначення на захід , в місто Брест куди і викликав дружину. Там іх і застала війна , Степан Прокопович , як військовий, воював з першого дня на фронті, а Павлина Олександрівна , зібравши осиротілих 56 хлопчиків та дівчаток ( їм було до 4- 5 років) і тількі декому ( 8-9 років ), рушила з ними на схід. Вдалося віддалитися від Бреста на 45 км. і дійти до с.Домачево, де до війни працював дитячий будинок. За її задумом, під вивіскою дитячого будинку, вдасться зберегти дітей , а харчами допоможе місцеве населення.
Більше року прожили . Через людей повідомила на окуповану Коростенщину матері про те , що жива. 23 вересня 1942 року до дитячого будинку під’їхали німецькі грузовики, швидко погрузили дітей і виховательку в грузовики і повезли на розправу. По дорозі вдалося лише маленькій Таїсі Шахматовій врятуватись. Лише після війни вона розповість як фашисти розстріляли 54 дітей і їх виховательку Павлину Олександрівну Горохольську.
Після призову до лав в армію Козаченка С.П. четвертим директором перед війною був Миколаївський Іван Андрійович, який викладав українську мову та літературу, а його дружина Поліна Прокопівна була класоводом.
Після окупації села німецько-фашистськими загарбниками навчання в школі припинилося. В приміщенні школи фашисти влаштували стайню для німецьких та угорських коней,військових частин які перебували на території нашого села. І лише після звільнення села в грудні 1943 року від загарбників, 2 січня 1944 року навчання в школі почало відновлюватись. В важких умовах доводилось починати навчання. Все господарське і навчальне устаткування, підручники були зношені. Але завдяки ентузіазмові новопризначеного директора школи Жолодківського Костянтина Степановича за короткий час школа почала працювати. В березні 1944 року Жолодківський К.С. був призваний в діючу армію на Перший Український фронт, а директором школи було призначено класовода Юревич Ганну Самійлівну. Незабаром з фронту повернувся Петровський Олександр Павлович, який став третім директором школи після війни.
В післявоєнний час після вище зазначених директорів школу очолювали :
4. Жолодківський Костянтин Степанович ( повернувся з армії 1947 р. )
5. Кобилинський Антон Григорович
6. Фельдман Арон Якович
7. Олексійчук Володимир Данилович
8. Соколовський Ростислав Мартинович
9. Софія Львівна
10. Соколовський Ростислав Мартинович
11. Курильчук Марія Михайлівна
12. Чухіна Маргарита Вікторівна
13. Мартинюк Василь Антонович
14. Шинкар Руслан Петрович
15. Бех Жанна Миколаївна, яка директорує нині.
В післявоєнний час кількість учнів в школі в різні роки була не однаковою, а за останні десятиріччя вона поступово падає, хоч в недалекому майбутньому за статистичними даними має зрости.
До середини 70-х років ХХ ст.,кількість учнів майже була стабільною, в межах 140 чоловік. Найбільше учнів нараховувалось в школі в 1960 -1961 навчальному році – 179 чоловік. Тоді стало ясно що приміщення , яке було побудоване ще перед війною в 1930 році, не зможе задовольнити потреби якісного навчально-виховного процесу. Постало питання про побудову нового приміщення школи чи добудову приміщення школи. Як завжди в нас буває,обрали легший шлях – прибудувати до старого дерев’яного приміщення, нове цегляне. В 1966 році до старого приміщення було прибудовано ще 5 класних кімнат.
До Купищенської сільської Ради , центром якої є село Купище,належать ще 2 села Жабче та Велень. В Жабче весь час функціонує школа самостійно від Купищенської школи. В селі Велень з 1958 р. по 1969 рік також працювала школа самостійно. А в зв’язку з тим, що в 1966 році Купищенській восьмирічній школі було добудовано нове приміщення стало можливим навчати тут дітей із села Велень. Так у 1969 році веленські діти сатли відвідувати нашу школу.